З Ялти через Ай-Петрі до Великого каньйону

7685 Переглядів

Опис

З Ялти через Ай-Петрі до Великого каньйону-1571128824У центрі величезної кам'яної дуги, яку утворює західна частина Головного пасма Кримських гір, розташований Ай-Петринський масив. На його північних схилах знаходиться Великий каньйон, що користується величезною попу­лярністю серед туристів.

Маршрут до Великого каньйону зазвичай починається в с Соколиному Бахчисарайського району: звідси прямо всього Зкм до каньйону. Проте потрапити до каньйону можна не тільки із Соколиного, але й із Ялти. Цим марш­рутом можуть скористатися жителі та гості Південного берега Криму. Першу частину шляху можна проїхати на автомобілі трасою Ялта - Бахчисарай. їхати по краси­вій звивистій лісовій дорозі до яйли Ай-Петрі. Звідси починається пішохідна частина екскурсії.

Від оглядового майданчика на скелі Шишко йти стежкою вздовж урвищ, через рідкі посадки сосен. Стежка огинає яри, що заходять на яйлу зі схилів. У днищі другого яру (якщо вважати від скелі Шишко), метрів за 20-25 нижче за стежку є невелике, споруджене ще до революції, конденсаційне джерело.

За яром із джерелом стежка зливається і путівцем. Йдучи цією дорогою, перетинаєте дуже зруйновану стіну. Через деякий про­міжок часу перед вами буде інша стіна -імена, яка густо поросла травою. Це дамба, норуджена в 1906 р. за проектом інженера І (ікорського для облаштування водосховища на яйлі. Перед дамбою дорога розгалужується. Оминувши чашу водосховища ліворуч, під­німаєтеся на місцевий вододіл, який замикає Ай-Петринську яйлу зі сходу. Праворуч від дороги з'являється вже знайома кам'яна стіна, а ліворуч наближається округла вершина гори Рока. Від дороги до неї лише 500-600 м. Під­німіться на цю вершину, щоб помилуватися видом, що відкривається з неї. Спустившися з вершини гори Рока на дорогу, побачите щит зі схемою Ялтинського мисливського господарства, а за ним - стрімкий спуск до невеликої улоговини. Цим спуском іти до опадоміра. Потім дорога знову розгалу­жується. Права пішла південними схилами гори Ендек на Ялтинську яйлу, а ліва, звива­ючись під західними урвищами тієї ж гори, зникає в лісі. Ви прямуєте лісовою дорогою, що стрімко спускається вузьким гребенем -вододілом верхів'їв річок Бельбека та Кок-козки, його лівої притоки. Спуск стає менш стрімким, далі дорога стає зовсім пологою, на якомусь проміжку майже горизонтальною. Ще метрів 200-300 ви проходите, не звер­таючи на стежки, що відгалужуються, потім дорога піде ліворуч і знову поведе вниз.

Якийсь час рухайтеся паралельно до русла Куру-Узені, яке ледь вгадується далеко внизу, потім почнеться стрімкий спуск до гірської долини. Дорога поступово перетворюється на широку розмиту стежку. З-за дерев видні-ється висока лісиста стіна - це протилежний схил долини. Нарешті стежка спускається до безводого русла Куру-Узені - лівого відга­луження Великого каньйону. Повторюючи вигини долини, стежка виводить на лісову галя­вину і до броду через повноводий струмок -ліва притока Куру-Узені.

На весь перехід від Ай-Петрі до верхів'їв каньйону витратиться 4-5 год. Найзручніше місце для відпочинку - дещо вище чи нижче за впадання обводнюючої притоки в основне сухе русло.

Порада!

Перш ніж продовжити маршрут, ретельно продумайте подальший шлях. Через каньйон можна пройти двома різними стежками. Кожна з них по-своєму цікава. Одна проходить через днище каньйону. Нею можна спус­катися влітку і восени. Взимку, навесні та під час сильних злив цей шлях украй небезпечний, а тому й заборонений. У цей час у каньйоні між прямовисними скелями біжить бурхливий потік, що з гуркотом розбивається об борта тіснини і зносить усе га своєму шляху. Інша стежка веде через правий борт каньйону - вона прохідна у будь-яку поруроку.

Від місця відпочинку ви прямуєте вниз, до уще­лини. Стежка непомітно переходить на правий берег річки, декілька десятків метрів йде поряд з її руслом, а потім розгалужується.

За несприятливих погодних умов шлях про­ходитиме через правий берег каньйону (про цей відрізок маршруту мова піде пізніше). Можна рухатися лівим відгалуженням - через кущі ліщини та кизила спуститися віддразу до русла каньйону.

Порада!

Під час пересування днищем каньйону вам доведеться вдаватися до елементарних прийомів скелелазіння -попередньо підготуйтеся до цього нелегкого випробу­вання. В багатоводний період на ділянках 100-200 м завдовжки доведеться йти по коліна у воді (а її темпера­тура 11-16 °С!), тому потурбуйтеся про змінне взуття та одяг. Необхідно пам'ятати також про те, що з вершини нависаючої скелі може впасти камінь, який зірвався з природних причин або був скинутий яким-небудь горе-туристом. Тому, насолоджуючись відпочинком і красою природи, не забувайте про власну безпеку!

Стежка йде або прямо через русло, або іноді звиваючись убік від нього, а де-не-де вона зни­кає зовсім.

На початку схили каньйону ще пологі та низькі, вкриті розкішною рослинністю: мохами, папоротями, плющем, тисовими деревами...

Але чим далі стежка заглиблюється в кань­йон, тим більше сходяться стіни ущелини. Таке враження, ніби ви рухаєтеся всередині вели­чезної тріщини.

Близько 2 км шляху доведеться постійно перетинати русло, зісковзуючи з уступів, пере­стрибуючи з каменя на камінь. За десятиріччя, що пройшли з тих пір, як каньйон стали активно відвідувати туристи й екскурсанти, майже всюди протоптані стежинки та доріжки, що обминають небезпечні місця. Не довіряй­теся тільки вузьким стежинкам, що стрімко йдуть вгору. Вони заведуть вас або на борт каньйону, або в непрохідну гущавину, або на прямовисні урвища. Якщо весна багата на опади, то на початку літа часто траплятимуться ділянки русла, повністю залиті водою. Обійти їх не можна, тому частину маршруту доведеться долати по коліна в холодній воді. В кінці дру­гого кілометра шляху стіни ущелини трішки розходяться. Неподалік знаходиться відома «Ванна молодості» - невелике озерце, де навіть у спеку температура води не переви­щує 9-11 °С. Від «ванни» можна вийти прямо на шосе (до нього близько 2,5 км). Шлях цей набагато легший, ніж пройдений, уступів майже немає, стежки добре протоптані.

Після тривалого відпочинку біля озерця маршрут продовжується. Стежки поведуть спо чатку берегом, потім відведуть у русло і знопу на берег. Втім, можна йти і не спускаючим, до русла. Більш ніж півкілометри ви йдете дном каньйону. В кінці цього відрізка шляху ліворуч у каньйон врізається лісистий яр. Поблизу його гирла, біля підніжжя лівого борту каньйону, розташоване карстове джерело Панія. По колодах, що перекинуті через русло, або по камінню переходите на правий борт і продовжуєте шлях стежкою до одного з наймальовничіших місць каньйону - Яблуневого броду.

Від Яблуневого броду починається нестрімкий підйом, який віддаляє вас від русла каньйону. Звідти, де широка стежка звертає праворуч, можна останній раз помилуватися видом на скелясту ущелину. Деякі відвідувачі кань­йону вважають за краще не підніматися вгору від Яблуневого броду і продовжують свій шлях до виходу з ущелини вздовж русла.

Якщо ваш шлях лежить через правий берег каньйону,то від галявини, де ви ночували, про­довжуйте рухатись гарною пішохідною стеж­кою, не спускаючись до русла Куру-Узеня. Сте­жина йтиме поряд із руслом, а потім почне стрімко на кількасот метрів підніматися право­руч вгорулівим схилом величезної кручі Трапіс. Вона перетне русло великого яру і вийде на його правий борт, а через сто метрів розга­лузиться на дві стежини. Обирайте ту, що повертає праворуч, старішу. Вона, так само під­німаючись стрімко вгору, виведе на невеликий кам'янистий майданчик у кінці яру, який ви тільки-но перетнули. Звідси, повернувши ліво­руч, і вже з невеликим підйомом, стежка поведе вас на гребінь вододілу. Тут на великій галявині починається спуск по правому борту Трапіса до широкої балки, дно якої вкрите соковитою лучною рослинністю.

У балці перевальна стежка зустрінеться її старою, так званою Біюк-Озенбашською стежкою. Повернувши по ній ліворуч, ви продовжуєте шлях на південний захід.

Спочатку стежка перетне глибоку балку Йохаган-Су, потім із балки підніметься на пологу галявину. Далі, по вершинній поверхні скелястих круч, що виступають у русло каньйону, стежка підводить до самого краю урвища, звідки відкривається фантастичний вид на величезне міжгір'я і блакитну стрічку річки на його дні.

Невелика стежка, що пішла ліворуч, приведе до печери Туар-Хоба у верхній частині однієї з круч. Оглянувши печеру, піднімаєтеся на основну стежку. Десь через 2 км починається спочатку пологий, а потім все стрімкіший спуск по лівому схилу глибокого яру, що врізався у верхню частину правого борту каньйону. Тут ви побічите невелике джерело. Від джерела стежка починає спускатися до виходу з каньйону Біля підніжжя схилу вона робить декілька зигзагів і несподівано виходить із гущавини лісу на невелику галявину.

Від поляни починається досить стрімкий спуск до заплави Аузун-Узеня. Через декілька десятків метрів дорогу пересікає сухий арик, а ще через дві-три сотні метрів спуск різко стає пологим і стежки виводить у заплаву річки. Потім ви звертаєте ліворуч із широкої стежки й підходите через молодий лісок до Аузун-Узені. Переходите Аузун-Узень слід через вкла-дени упоперек русла колоди. Через 10-20 м - нова річка, Сари-Узень. її перехо­дити необхідно по камінню. Ще декілька хви­лин підйому путівцем - і ви на шосе, біля автобусної зупинки "Великий каньйон".

З Ялти через Ай-Петрі до Великого каньйону Карта

Коментарі