Карабі-яйлу не випадково називають «кам'яним морем». Площа цього найбільшого плато Криму -129кв. км. Окрім нижнього плато (1000 м над рівнем моря), тут, як і на Чатирдагу, є верхнє плато - хребет Кара-Тау, вища точка якого - гора Тай-Коба - досягає відмітки 1259м.
Маршрут через Карабі-яйлу починається із с.Генеральське, куди можна дістатися маршрутним таксі або автомобілем з Алушти. За автопавільйоном вийти на вул.Травневу, що паралельна до дороги, якою приїхав автобус, і йти далі - від контори відділення «Генеральське» винрадгоспу «Малоріченський» до самої околиці. Біля крайнього будинку повернути праворуч - на тиху вуличку. Обійти склад. Тут є вкатана машинами дорога, яка йде через молодий садок вгору через схил. За маленьким ставком широкі колії ниряють у ліс. Крізь листя дерев, що обступили дорогу, видно будиночок - лісовий кордон, іа ним дорога перетинає гирло ущелини, шідки, стрибаючи через каміння, вирива-(гься моторна гірська річечка Орта-Узень. Вона на шляху зустрінеться тричі, поки ви не досягнете її витоку - стародавнього фонтану «Ай-Алексій».
Дорога звертає ліворуч і затяжними, хоча й досить пологим підйомом іде вгору, вже через схил хребта Кара-Тау.
Від фонтану до яйли дорога не спантеличує подорожнього жодними ребусами. Уперед і вперед пробитою автомобілями колією. Однак на цьому проміжку зустрічаються не менш вка-тані бічні лісовозні дороги. Усі вони повертають праворуч. Тому до самого роздоріжжя із дороговказом «Карабі-яйла» (45 хв пішки) сміливо пропускайте всі праві відгалуження. Тільки навпроти дороговказа «Карабі-яйла» потрібно пропустити дорогу, яка пішла ліворуч, вниз. Йдіть прямо. Через 10хв - ще роздоріжжя. І тепер повертайте ліворуч. Права колія піднімається на верхнє плато. Перетинаєте зелену галявину, а точніше - перше на вашому шляху карстове «блюдце». Ще 5хв ідіть лісом. Дерева несподівано розступаються. Перед вами - яйла. Однак ще не дуже схожа на яйлу, мабуть, на широке поле де-небудь у центрі російської рівнини -поле, оточене лісом. На виході з лісу дорога знову розгалужується. Цього разу вам слід повернути праворуч.
Нагір'я Карабі - район найінтенсивнішого карстоутворення, де зосереджно 306 з 800 карстових порожнин півострова. Надра масиву живлять наймогутніше карстове джерело області - Карасу-Баші.
І ось відкривається неозорий простір Карабі-яйли...
Далі маршрут проходить дорогою, яка йде впритул до лісистих схилів Кара-Тау й огинає підніжжя. Десь через 10 хв пішки на північному сході, біля самого горизонту, буде видно білі споруди метеостанції. А ви, все більше відхиляючись на схід, йдете навколо Кара-Тау, витягнутого довкола її голого вапнякового відрогу, який простягнувся значно вперед. За відрогом, ліворуч від дороги, - глибока улоговина, неначе дно висохлого озера. Знову роздоріжжя - із дороговказом «Метеостанція». Це ліворуч. А вам знову праворуч.
Якщо яйла затягнута туманом або дощовими хмарами, краще повернути назад. Найнебезпечніше на Карабі -заблукати в тумані. На її порізаному рельєфі не допоможе і компас. Якщо погіршення погоди застане вас біля печери Великий Вузлук, швидко повертайте до метеостанції, яку видно від печери. Метеорологи ніколи не відмовлять у притулку, допоможуть знайти зворотну дорогу.
Піднявшись від дороговказа на пагорб, зупиніться, щоб зорієнтуватися. Огляньте дорогу, яка кличе далі, звиваючись через кам'яні горби. Зовсім близько - корито з двома резервуарами. Це овечий водопій. А на південному сході,ліворуч, біля самого горизонту, -два-три самотніх дерева і темна риска на гребені горба. Це теж корито - масивне, залізобетонне. Ось там ви зійдете з дороги і будете рухатись у простори Карабі-яйли...
Дійшли. Тепер діставайте компас. Майже на схід від вас (азимут 75°) - двоголовий горб Каранчих-Бурун. Ідіть прямо на цю височину і, піднявшись до середини схилу, обходьте його ліворуч. Коли відкриються далечі, що лежать по той бік горба, зупиніться. На північному сході, через 700 метрів від вас, - ланцюгтурів. Найприкметніший тур (азимут 65°) - на високій скелі. А дещо правіше, через 70 метрів (азимут 70°), - менший тур, зазвичай прикрашений палицею, на нічим не примітному низькому пагорбі. Саме під цим туром - печера Великий Бузлук.
Піднявшись із вирви Великого Бузлука, подивіться на схід. На горизонті видно скелясту вершину (азимут 75°). Назвемо її «Рогатою». Між нею і Бузлуком - наступний відрізок маршруту.
Вирву на схилі бузлукського горба обходите ліворуч і йдете схилом приземистого пасма, під самим гребенем. Через 15 хв пішки порівняєтеся з вирвою, яка знаходиться ліворуч. Ще через 15 хв праворуч відкриється величний грот - «Помилковий Бузлук». Вхідну арку «охороняє» створений дощами і вітрами ідол, неначе перенесений сюди з острова Пасхи. Далі перетинаєте широку балку. На підйомі звертаєте праворуч, на середину протилежного схилу. На місцевості, де багато горбів, краще дотримуватися середини схилу. Через 15-20хв робите привал вже біля «Рогатої».
Ви опинилися на межі двох світів: позаду -хаос каміння і вирв, попереду - зелені горби і долини м'яких контурів. На північному заході (азимут 330°) над яйлою височить гора Іртиш, напівкругла, як диск сонця, що заходить. Підніжжя гори вкрите лісом. Остання з вершин, відзначена туром, прямо на південному сході (азимут 135°) від вас. Це ваш новий орієнтир. Ідіть на нього. Тут ви вже не заблукаєте. Навіть при значному відхиленні від азимута все одно зустрінете південне уривище Карабі. Напрямок обраний через зручності шляху.
Обходите праворуч горб-орієнтир. Виходите на дорогу. Хвилин через 45 шлях перегородить південне урвище Карабі-яйли, а за ним, за горбами, вкритими лісом, відкриються неозорі далечі Чорного моря. Тепер ваш шлях проходить вздовж урвища ліворуч, до верхів'їв ущелини Чигенітра, що знаходиться внизу. І там, де урвище припиняє бути грізною перешкодою, де в ущелині, що обміліла, на витоптаній вівцями глині поблискують калюжі-ставки, починається і пролягає по краю обриву розвал каміння - сумний слід знаменитих «довгих стін», які перекривали колись перевали Південного берега Криму.
Його довжина близько 700 м - до самого лісу, що займає відріг Танаської балки. Стіна перекривала шлях в ущелину Чигенітра з долини, де знаходитья озеро Егіз-Тинах.
Ідучи вздовж «довгих стін», поглядайте на ущелину, щоб не проґавити дивний (точніше, «марсіанський») пейзаж: за ставками, на рівному і спокійному протилежному схилі ущелини виринають із землі й тягнуться до неба скелі-дерева, скелі-руки, скелі-храми. Далі -тільки спуск до Рибачого...
Перш ніж спускатися вниз, потрібно піднятися на узгір'я тією дорогою, яка повертає на південь. За гребенем вона пірнає в лісисту улоговину й виходить до перевалу, який також перекритий залишками стародавньої стіни. Далі дорога веде вниз і праворуч -до будиночка-фонтану. Це каптоване карстове джерело Суук-Су. Звідси до Рибачого 10 км.
Коментарі