У центрі величезної кам'яної дуги, яку утворює західна частина Головного пасма Кримських гір, розташований Ай-Петринський масив. На його північних схилах знаходиться Великий каньйон, що користується величезною популярністю серед туристів.
Маршрут до Великого каньйону зазвичай починається в с Соколиному Бахчисарайського району: звідси прямо всього Зкм до каньйону. Проте потрапити до каньйону можна не тільки із Соколиного, але й із Ялти. Цим маршрутом можуть скористатися жителі та гості Південного берега Криму. Першу частину шляху можна проїхати на автомобілі трасою Ялта - Бахчисарай. їхати по красивій звивистій лісовій дорозі до яйли Ай-Петрі. Звідси починається пішохідна частина екскурсії.
Від оглядового майданчика на скелі Шишко йти стежкою вздовж урвищ, через рідкі посадки сосен. Стежка огинає яри, що заходять на яйлу зі схилів. У днищі другого яру (якщо вважати від скелі Шишко), метрів за 20-25 нижче за стежку є невелике, споруджене ще до революції, конденсаційне джерело.
За яром із джерелом стежка зливається і путівцем. Йдучи цією дорогою, перетинаєте дуже зруйновану стіну. Через деякий проміжок часу перед вами буде інша стіна -імена, яка густо поросла травою. Це дамба, норуджена в 1906 р. за проектом інженера І (ікорського для облаштування водосховища на яйлі. Перед дамбою дорога розгалужується. Оминувши чашу водосховища ліворуч, піднімаєтеся на місцевий вододіл, який замикає Ай-Петринську яйлу зі сходу. Праворуч від дороги з'являється вже знайома кам'яна стіна, а ліворуч наближається округла вершина гори Рока. Від дороги до неї лише 500-600 м. Підніміться на цю вершину, щоб помилуватися видом, що відкривається з неї. Спустившися з вершини гори Рока на дорогу, побачите щит зі схемою Ялтинського мисливського господарства, а за ним - стрімкий спуск до невеликої улоговини. Цим спуском іти до опадоміра. Потім дорога знову розгалужується. Права пішла південними схилами гори Ендек на Ялтинську яйлу, а ліва, звиваючись під західними урвищами тієї ж гори, зникає в лісі. Ви прямуєте лісовою дорогою, що стрімко спускається вузьким гребенем -вододілом верхів'їв річок Бельбека та Кок-козки, його лівої притоки. Спуск стає менш стрімким, далі дорога стає зовсім пологою, на якомусь проміжку майже горизонтальною. Ще метрів 200-300 ви проходите, не звертаючи на стежки, що відгалужуються, потім дорога піде ліворуч і знову поведе вниз.
Якийсь час рухайтеся паралельно до русла Куру-Узені, яке ледь вгадується далеко внизу, потім почнеться стрімкий спуск до гірської долини. Дорога поступово перетворюється на широку розмиту стежку. З-за дерев видні-ється висока лісиста стіна - це протилежний схил долини. Нарешті стежка спускається до безводого русла Куру-Узені - лівого відгалуження Великого каньйону. Повторюючи вигини долини, стежка виводить на лісову галявину і до броду через повноводий струмок -ліва притока Куру-Узені.
На весь перехід від Ай-Петрі до верхів'їв каньйону витратиться 4-5 год. Найзручніше місце для відпочинку - дещо вище чи нижче за впадання обводнюючої притоки в основне сухе русло.
Порада!
Перш ніж продовжити маршрут, ретельно продумайте подальший шлях. Через каньйон можна пройти двома різними стежками. Кожна з них по-своєму цікава. Одна проходить через днище каньйону. Нею можна спускатися влітку і восени. Взимку, навесні та під час сильних злив цей шлях украй небезпечний, а тому й заборонений. У цей час у каньйоні між прямовисними скелями біжить бурхливий потік, що з гуркотом розбивається об борта тіснини і зносить усе га своєму шляху. Інша стежка веде через правий борт каньйону - вона прохідна у будь-яку поруроку.
Від місця відпочинку ви прямуєте вниз, до ущелини. Стежка непомітно переходить на правий берег річки, декілька десятків метрів йде поряд з її руслом, а потім розгалужується.
За несприятливих погодних умов шлях проходитиме через правий берег каньйону (про цей відрізок маршруту мова піде пізніше). Можна рухатися лівим відгалуженням - через кущі ліщини та кизила спуститися віддразу до русла каньйону.
Порада!
Під час пересування днищем каньйону вам доведеться вдаватися до елементарних прийомів скелелазіння -попередньо підготуйтеся до цього нелегкого випробування. В багатоводний період на ділянках 100-200 м завдовжки доведеться йти по коліна у воді (а її температура 11-16 °С!), тому потурбуйтеся про змінне взуття та одяг. Необхідно пам'ятати також про те, що з вершини нависаючої скелі може впасти камінь, який зірвався з природних причин або був скинутий яким-небудь горе-туристом. Тому, насолоджуючись відпочинком і красою природи, не забувайте про власну безпеку!
Стежка йде або прямо через русло, або іноді звиваючись убік від нього, а де-не-де вона зникає зовсім.
На початку схили каньйону ще пологі та низькі, вкриті розкішною рослинністю: мохами, папоротями, плющем, тисовими деревами...
Але чим далі стежка заглиблюється в каньйон, тим більше сходяться стіни ущелини. Таке враження, ніби ви рухаєтеся всередині величезної тріщини.
Близько 2 км шляху доведеться постійно перетинати русло, зісковзуючи з уступів, перестрибуючи з каменя на камінь. За десятиріччя, що пройшли з тих пір, як каньйон стали активно відвідувати туристи й екскурсанти, майже всюди протоптані стежинки та доріжки, що обминають небезпечні місця. Не довіряйтеся тільки вузьким стежинкам, що стрімко йдуть вгору. Вони заведуть вас або на борт каньйону, або в непрохідну гущавину, або на прямовисні урвища. Якщо весна багата на опади, то на початку літа часто траплятимуться ділянки русла, повністю залиті водою. Обійти їх не можна, тому частину маршруту доведеться долати по коліна в холодній воді. В кінці другого кілометра шляху стіни ущелини трішки розходяться. Неподалік знаходиться відома «Ванна молодості» - невелике озерце, де навіть у спеку температура води не перевищує 9-11 °С. Від «ванни» можна вийти прямо на шосе (до нього близько 2,5 км). Шлях цей набагато легший, ніж пройдений, уступів майже немає, стежки добре протоптані.
Після тривалого відпочинку біля озерця маршрут продовжується. Стежки поведуть спо чатку берегом, потім відведуть у русло і знопу на берег. Втім, можна йти і не спускаючим, до русла. Більш ніж півкілометри ви йдете дном каньйону. В кінці цього відрізка шляху ліворуч у каньйон врізається лісистий яр. Поблизу його гирла, біля підніжжя лівого борту каньйону, розташоване карстове джерело Панія. По колодах, що перекинуті через русло, або по камінню переходите на правий борт і продовжуєте шлях стежкою до одного з наймальовничіших місць каньйону - Яблуневого броду.
Від Яблуневого броду починається нестрімкий підйом, який віддаляє вас від русла каньйону. Звідти, де широка стежка звертає праворуч, можна останній раз помилуватися видом на скелясту ущелину. Деякі відвідувачі каньйону вважають за краще не підніматися вгору від Яблуневого броду і продовжують свій шлях до виходу з ущелини вздовж русла.
Якщо ваш шлях лежить через правий берег каньйону,то від галявини, де ви ночували, продовжуйте рухатись гарною пішохідною стежкою, не спускаючись до русла Куру-Узеня. Стежина йтиме поряд із руслом, а потім почне стрімко на кількасот метрів підніматися праворуч вгорулівим схилом величезної кручі Трапіс. Вона перетне русло великого яру і вийде на його правий борт, а через сто метрів розгалузиться на дві стежини. Обирайте ту, що повертає праворуч, старішу. Вона, так само піднімаючись стрімко вгору, виведе на невеликий кам'янистий майданчик у кінці яру, який ви тільки-но перетнули. Звідси, повернувши ліворуч, і вже з невеликим підйомом, стежка поведе вас на гребінь вододілу. Тут на великій галявині починається спуск по правому борту Трапіса до широкої балки, дно якої вкрите соковитою лучною рослинністю.
У балці перевальна стежка зустрінеться її старою, так званою Біюк-Озенбашською стежкою. Повернувши по ній ліворуч, ви продовжуєте шлях на південний захід.
Спочатку стежка перетне глибоку балку Йохаган-Су, потім із балки підніметься на пологу галявину. Далі, по вершинній поверхні скелястих круч, що виступають у русло каньйону, стежка підводить до самого краю урвища, звідки відкривається фантастичний вид на величезне міжгір'я і блакитну стрічку річки на його дні.
Невелика стежка, що пішла ліворуч, приведе до печери Туар-Хоба у верхній частині однієї з круч. Оглянувши печеру, піднімаєтеся на основну стежку. Десь через 2 км починається спочатку пологий, а потім все стрімкіший спуск по лівому схилу глибокого яру, що врізався у верхню частину правого борту каньйону. Тут ви побічите невелике джерело. Від джерела стежка починає спускатися до виходу з каньйону Біля підніжжя схилу вона робить декілька зигзагів і несподівано виходить із гущавини лісу на невелику галявину.
Від поляни починається досить стрімкий спуск до заплави Аузун-Узеня. Через декілька десятків метрів дорогу пересікає сухий арик, а ще через дві-три сотні метрів спуск різко стає пологим і стежки виводить у заплаву річки. Потім ви звертаєте ліворуч із широкої стежки й підходите через молодий лісок до Аузун-Узені. Переходите Аузун-Узень слід через вкла-дени упоперек русла колоди. Через 10-20 м - нова річка, Сари-Узень. її переходити необхідно по камінню. Ще декілька хвилин підйому путівцем - і ви на шосе, біля автобусної зупинки "Великий каньйон".
Коментарі