Зарваниця

22723 Переглядів

Опис

Зарваниця-1545007132В історичних джерелах уперше поселення Зарваниця згадується 1458 року. Виникнення цього поселення тісно переплітається з історією монашого життя на цих теренах, яке, ймовірно, було започатковане тут ще в кінці XI - середині XIII ст.

Однією з найпоширеніших версій походження самої назви села є переказ про монаха, який утікав від нашестя ворогів з Києва або з якогось иншого монастиря. Тож зайшов він аж сюди – на галицьке Поділля. Втомлений, поранений, виснажений дорогою, він дійшов до ріки, напився води, обмив рани і, помолившись, заснув. Уві сні він побачив Богородицю, оточену ангелами, яка благословила його й покрила своїм омофором. Прокинувшись, монах побачив здалека дивне сяйво: над джерелом сяяла ікона Пресвятої Богородиці. Упавши на коліна, він гаряче молився, усвідомлюючи, що це місце, де віднайшов джерело й сяючу ікону, буде під особливою опікою Пресвятої Богородиці. Згодом, коли неподалік від джерела чернець збудував капличку, біля його печери почали селитися люди. Поселення назвали Зарваницею – від місця, де знесиленого втікача-монаха «зарвав сон». З того часу почалися паломництва до джерела й до чудотворної ікони, яку було поміщено в капличці.
Про існування каплички і джерела свідчить ще один переказ. Оповідається, як теребовлянський князь Василько, якось перебуваючи на ловах у тутешніх лісах, заблудився. Привезли його хворого й немічного до пустельника. Тут, помолившись перед чудотворною іконою і попивши цілющої води з джерела, князь оздоровився. З вдячности за оздоровлення Василько побудував для місцевих мешканців церкву.
Згодом до старця почали приєднуватися й инші монахи. Селилися вони в печерах, які служили їм за келії, а сходилися на молитву підземними ходами, які вели до церкви, розташованої на верхів'ї гори. Якось під час чергового нападу татар, покидаючи спалені обійстя й убитих рідних, мешканці Зарваниці втікали, щоб урятуватися, на гору до монастиря. Опинившись на подвір'ї монашої обителі, вони почали щодуху боронитися і бити в дзвони, звук яких створював певне замішання серед ворогів. Та все ж татари вдерлися на подвір'я монастиря. Люди встигли сховатися у церкві. Тоді татари із криками кинулись до стін церкви, та враз, як оповідає передання, пролунав страшний грім і церква пішла просто під землю. Налякані татари втекли. А коли на горі запанувала тиша, з печер з вдячною молитвою на устах до Богородиці на чудотворній іконі вийшли врятовані від лиха зарваничани.
Зарваниця знову відбудовувалася. Постали з руїн і монастир, і церква. Але згодом Зарваниця була спустошена турками, проте, чудотворну ікону Богородиці вдавалося врятувати. На жаль, під час наїздів турків згоріли церковні й монастирські записи, втрачено задокументовані свідчення чудесних зцілень завдяки чудотворній іконі і джерелу. Коли село знову відродилося, зарваничани спорудили у центрі села дерев'яну церкву і туди перенесли чудотворну ікону. З відновленням церкви про нові зцілення знову свідчили дорогоцінні прикраси, залишені біля ікони. Згодом, 1740 року, до цієї ж церкви була перенесена ще одна чудотворна ікона – Розп'ятого Спасителя.
Чудотворна ікона Христа Розп’ятого також з'явилася у Зарваниці дивним чином 1740 року. За переказами, цю ікону у сяйві в полі побачив один селянин, який вибрався возом за сіном. Наступного дня з великою урочистістю ікону було перенесено до храму, де вже знаходилася чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. 1742 року приїжджав до Зарваниці митрополит львівський Атаназій Шептицький і коронував чудотворну ікону Розп'ятого Спасителя.
1865 року відбулася урочиста коронація чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, а через два роки кардинал І Сімеоді з дозволу папи Пія IX надав Зарваниці право відпусту від празника Вознесення Христового до Покрови Пресвятої Богородиці. 1894 року збудовано біля джерела каплицю.
Слава про зарваницькі ікони й цілюще джерело котилася з краю в край. І люди йшли, щоб поклонитися цим святиням. З початком XX ст. в Зарваниці відроджується монаше життя. За сприянням митрополита Андрея Шептицького для ченців-студитів відбудовано монастир і дерев'яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Монахи вели своє господарство, займалися просвітницькою діяльністю серед селян, мали гарну бібліотеку. Та вже 1940 року монастир було закрито, а 1944 – спалено дерев'яну церкву. І лише 1993 року недалеко від цілющого джерела, на горі почалася відбудова Святотроїцького студитського монастиря і дерев'яної церкви.
Під час Першої світової війни чудотворні ікони переховували, були створені їхні копії. У важкі радянські часи переслідувань, ув'язнень і мучеництва благочестиві люди приходили до каплиці над джерелом аби помолитися і набратися сили жити в безбожному суспільстві. І Богородиця не покидала вірних своїх дітей, скріплювала їхню віру своїми новими чудами й об'явленнями. Так, 1957 року люди побачили у криниці Богородицю із Дитятком на руках. Це об'явлення побачили всі прочани, ще більше людей з різних куточків України почали приходи до Зарваниці. Такі велелюдні здвиги дуже дратували безбожних можновладців, і 1960 року каплицю над джерелом було зруйновано потужним вибухом. Але ця подія ще більше згуртувала молільників, біля знищеної каплиці далі відбувалися Богослужіння, лунали благальні й величальні пісні.

Із виходом Української Греко-Католицької Церкви з підпілля, розпочалося відновлення святині Зарваниці: відбудовано капличку біля чудотворного джерела, відремонтовано знищену церкву, споруджено біля неї велику каплицю, у якій під час відпустів відправляються богослуження; зведено Хресну дорогу, реколекційний будинок; відновлено Святотроїцький студитський монастир і дерев'яну церкву. Створено цілий монументальний комплекс Зарваницької Матері Божої. Нині Зарваниця – це міжнародний Марійський духовний центр УГКЦ в Україні, куди приїжджають тисячі людей, щоб відновити духовне життя під опікою Пресвятої Богородиці.

Зарваниця Карта

Коментарі